Сучасний освітній простір ґрунтується на поєднанні двох принципів –
гнучкості та стабільності. Гнучка організація дозволяє швидко
змінювати простір залежно від потреб освітнього процесу,
впроваджувати різноманітні форми роботи. Стабільність забезпечує
безперервність процесу, послідовність сприйняття та діяльності,
підтримує порядок у просторі та керованість у роботі.  У класі слід
виділити незмінні стаціонарні осередки, що становлять його основу –
“каркас”. Як правило, це робоче місце вчителя, основна класна дошка,
ємності для зберігання навчальних матеріалів – як обмеженого доступу,
так і відкриті для учнів.
Інші елементи облаштування класу можуть бути мобільними,
забезпечувати гнучкість, можливість швидкої реорганізації. Насамперед
йдеться про учнівські робочі місця. Причому в сучасній школі це не лише
стандартні столи та стільці; учнівські меблі дуже різноманітні та
дозволяють працювати всім класом, у групах чи поодинці, у
різноманітних позах (сидячи, стоячи, навіть лежачи), спілкуватись,
відпочивати.

Очевидно, що в умовах типової класної кімнати неможливо (та й немає
сенсу) забезпечувати кожного учня/ученицю повним комплектом меблів
на всі випадки, виділяючи окремі простори для фронтальної, групової
роботи, обговорень, відпочинку тощо. Гнучка організація класу дозволяє
змінювати розташування учнівських робочих місць, швидко переходити
від однієї просторової форми роботи до іншої, дає можливість учням
трансформувати власне робоче місце, користуватись за потребою тими
чи іншими меблями.
Письмову роботу бажано виконувати, використовуючи стандартні столи
та стільці (хоча деякі американські педагоги і для такої
діяльності пропонують різні типи меблів); бесіди та обговорення краще
проводити без столів, у колі, сидячи на стільцях або на підлозі (на килимі
чи подушках); для індивідуальних та групових завдань робочі місця

можуть бути різними: і згруповані стандартні столи, і пуфи, крісла чи
дивани, і низенькі столики, що дозволяють працювати, сидячи на підлозі.
Художнє рішення. Найпомітніший та найвагоміший чинник художнього
рішення класу – колір. Він створює емоційну атмосферу, моделює
настрій, сприяє навчальній діяльності чи, навпаки, заважає та демотивує.
Питання колірного рішення слід розглядати цілісно. Кожна деталь
інтер’єру має певний колір, але лише гармонійне поєднання кольорів
може створити ту загальну атмосферу, що зробить приміщення
комфортним для перебування. Колір стін чи підлоги, дверцят шаф чи
ніжок столів – усі елементи простору треба підбирати на основі єдиного
підходу, не протиставляти, а взаємно доповнювати одне одного.
Існують численні рекомендації щодо вибору колірного рішення класних
приміщень, але, впроваджуючи такі рекомендації, завжди слід мати на
увазі: йдеться саме про цілісне рішення, про загальну колірну атмосферу,
що викликає певний емоційний відгук. Планувати колірне рішення класу
слід саме з погляду бажаної емоційної атмосфери приміщення.
Найвідомішою є рекомендація робити приміщення початкових класів у
теплих кольорах (червоний, жовтогарячий, жовтий), а старших – у
прохолодних (блакитний, синій). Теплі кольори у початкових
класах створюють затишну атмосферу, сприяють спілкуванню,
заохочують різні види активності.
Проте занадто яскраві кольори збуджують, дратують, надміру
стимулюють, можуть викликати неконтрольовану поведінку.
Основні кольори приміщення – кольори стін та великих меблевих
поверхонь – мають бути легкими, спокійними. Яскравіші ж
кольори використовують для привертання уваги: наприклад, стіна з
класною дошкою може мати глибше та інтенсивніше забарвлення.
Стимуляція. У дизайні інтер’єру (зокрема й шкільного) з погляду
психологічної стимуляції трапляються дві крайнощі. З одного боку – порожні,
монотонні, нудні приміщення, що не мають ресурсу для сприйняття,

викликають сенсорну депривацію, демотивують. З іншого – приміщення,
перенасичені різноманітним оформленням та декоруванням, візуально
засмічені. Ані те, ані друге не відповідає потребам учнів. Дизайн класного
приміщення має бути врівноважений, забезпечувати достатню, але не
надмірну візуальну стимуляці
Під час ремонту класу не слід використовувати прийоми, що
переускладнюють художнє рішення. Наприклад, стіни бажано фарбувати
рівномірно в один-два кольори, підлогу робити максимально простою.
Візерунчасті шпалери на стінах чи лінолеум з малюнком на підлозі створюють
“візуальний шум”.
 Меблювання та облаштування також мають бути ненав’язливим. Помилково
наповнювати клас різнокольоровими столами, стільцями, шафами. Для меблів
слід обирати один-два кольори, що гармонійно поєднуються з кольором стін;
колірними акцентами можуть бути окремі деталі, що не перебувають увесь час
у полі зору, – наприклад, опори столів чи сидіння стільців. Різноманітних
малюнків та візерунків на дверях, килимах чи подушках бажано уникати.
Постійні елементи робочого оформлення (наприклад, “класний
куточок”) не мусять займати багато місця та весь час впадати учням в очі.
Крім цього, рекомендується виставляти в класі лише ті навчальні
матеріали (плакати, таблиці), що безпосередньо стосуються теми уроку.
Сподівання, що учні запам’ятають математичні формули чи форми
дієслів лише тому, що ця інформація постійно розміщена на стіні, є
марними: навчання – це активний та цілеспрямований процес,
мимовільне споглядання не дає бажаного результату.
Для навчальних матеріалів треба виділяти та обладнувати спеціальні
демонстраційні площини, розташовуючи їх так, щоб учням було зручно
дивитись на них на уроці. Обладнання для змінних навчальних матеріалів
може бути дуже простим: коркова або магнітна стрічка на стіні, акуратна
дерев’яна планка чи просто натягнута вздовж стіни линва.

Дуже псують візуальну атмосферу яскраві та різнокольорові лотки,
коробки, кошики для навчальних матеріалів чи інструментів. Краще,
якщо вони матимуть один-два кольори, хай навіть яскраві, але в гармонії
із загальним настроєм класу
Основу оформлення в сучасній школі становлять роботи учнів. Втім, їх теж не
можна експонувати безладно, накопичуючи різноманітні малюнки та вироби на
всіх поверхнях стін та меблів. Для експозицій учнівських робіт слід виділити
одну-дві стіни, облаштувавши їх відповідними стендами чи кріпленнями; для
об’ємних робіт потрібна окрема полиця. Такі експозиції слід регулярно
змінювати: виставляючи нові роботи, прибирати попередні.

Презентація